Дерево кохання проросло в серцях, Повʼязало долі й квітне без кінця. І щемка нестача сповнена в душі, Бо любові злива змила міражі. В ній ми загубились, в ній ми досі є! Обіймаєш ніжно, серденько моє. І цвіте, вирує на душі весна, В озері кохання не дістати дна. Тепла і прозора в ньому лиш вода, Хвилі … Читати далі
Чому мені так соромно за вас? Сама ж я не вчинила щось погане. Може, тому, що дім – Земля для нас, І сонце нам світити Богом дане? Чому мені так соромно за тих, Хто кривдить Неньку, хто її не любить, Кому чужі є кращі від своїх, Хто рідний Край висміює і губить? Чому мені так … Читати далі
Я не знаю, з чого почати, Нитки думок просто заплуталися… Часом мені хотілось кричати, А часом – просто забутися. Мене не вчили, що водночас маю Радіти сонцю і боятись холоду, Спостерігати пекло і бажати раю, Очікувати кінця світу і ситою – голоду. Бачити, як тонуть тисячі будинків, Будуючи власне свою добру мрію. Так шкода – … Читати далі