Ти провів мене там, де немає дороги,
Де немає опори для зору й руки,
Там, де бились даремно церковні пороги,
Де сльоза покаяння не гріла щоки.
Щось я бачила лише, а щось відчувала,
Щось таке оніміло у грудях… й вуста
Я свої закривала, і на Тебе чекала,
Ти ж завжди мене вчив, в чому річ непроста.
Знаєш, часто й глибоко у пошуках себе
Мені просто хотілось знайтись у Тобі,
Поміж мороку світу, де болі й потреби,
Віднайти той прихисток і втіху в журбі.
А де можна зігрітись від холоду злого?
Де не грають ролей? Де без фарсу й образ?
Де ілюзій немає? Де всі за одного?
Де приймають з любовʼю усіх водночас?
Безумовно, безмірно і так безупинно,
Ти мене покохав навіки лише раз!
Обійти можна світ і шукати невпинно…
Лиш з Тобою, мій Бог, зупиняється час.
І стає неважливо: коли? що? де буде?
І уже не болить: а чому? як? за що?
Поки світом керують раби, а не люди,
Небо в душу з любов’ю Ісуса зійшло.