Мені так хочеться багато розказати,
Хоча Ти знаєш все і всьому свідок.
Я зрозуміла, що так мало – дати,
Так мало годувати когось хлібом.
Тепла сердець нічого не замінить,
Закриті двері – краще, ніж «вистава».
Так мало годувати когось хлібом,
І зовсім не в земному хлібі справа…
А ще Ти знаєш, що мені відкрилось?
Що кожен, кожен хоче так любові!
Так хоче прийняття, щоб не зганьбилось
Душі бажання, болі, зойки крові.
А ще буває страх… люди бояться
Здаватись меншим, щирим і самотнім,
Щоби ніхто у слід не посміявся,
Не турбував життя у безтурботті.
Ти знаєш більше, до кінця, до йоти,
Яка людина я і кожен в світі,
Яка мелодія душі та які ноти,
В якій одежі ми насправді вдіті.
Прошу одного, дай навчитись, Боже,
Закрити очі на ганебність світу.
Це лиш Твоя любов покрити може
І кожного із нас в красу одіти.