Ти даруєш притулок мені не на день, а навіки!
Сторінки я гортаю у мріях й дивлюсь в майбуття:
«Ось закрились навічно старечі повіки,
А залишилась лише історія Твого життя».
Я б хотіла, щоб слід, що лишаю в серцях й на папері,
Звітував про одне: в ній господар – Любов.
І коли там закриють за мною омріяні двері,
Зачитали: «Служила з любові без жодних умов».
Озираюсь і бачу: не там я, а зовсім далеко…
Замість мрії – борня за притулок душі та за хліб…
Десь знаходять спочинок на ніч перелітні лелеки,
Не тривожать їх зовсім дистанції в декілька діб.
Тож чому маю я турбуватись про марево ночі?
Що такого, що зовсім не видно маршрут?
Мої очі… До Тебе, мій Боже, підвожу я очі,
Звідкіля моя поміч прийде й проведе поміж пут!
А життя – інститут… й не кінечний екзамен…
В кожнім дні щось нове, щось до болю нудне.
Тож якщо Вчитель каже: «Проходим те саме…»,
Значить, більше часу в нас навчання візьме.
Мрія – в кожного є, мрію Батько дарує.
Він запалює серце і рухає лід.
Знову вчусь довіряти, Він душу лікує.
Хочу поруч з Ним йти й принести добрий плід.