Я читаю в твоїх очах – страх.
На щоці терпко висохла сіль – біль.
Неминучий ілюзій чарівних крах,
Розчиняє таку ефемерну ціль…
Я б сміялась, та я, як і ти, – жива,
І міняють мелодії там без нас.
Десь у Всесвіті гріють мене слова:
«Я тебе запалив, щоб вогонь не згас!»
Хай трясеться земля, і болять серця,
Правда ріже серпом, і стікає кров.
Є лише щось одне, що не має кінця.
Це любов? Це Любов. Це – ЛЮБОВ.
Віра нас доведе до Господніх вершин,
А надію складемо на вірність Його.
З Ним ніхто, жоден з нас, не блукає один,
Він для цього й послав у світ Сина Свого.
Хоч війна, горе, відчай і важкі часи,
Розбиваються мрії, тримаємось ми…
Лише в Слові Його є палітра краси,
Що фарбує нас, й знову стаємо дітьми.
А в любові Отця вже немає страху.
Огортає хай хвиля її неземна…
Лише це в цьому світі і має вагу.
Лиш ВОНА підіймає з тягучого дна.