Він має перейти, цей дощ і грім…
Ти мусиш пережити все з усім.
Твій неповторний шлях, лиш ти одна,
Пройдеш, людино, – радісна, сумна…
Тобі лише відомі почуття,
Які в душі вирують від буття.
Свій біль і горе, від безсилля, ти
Одна, людино, маєш пронести.
І в радість серця не втручається чужий,
Нехай квітує, як той сад рясний.
Своє життя живи і там радій,
В чужому не шукай своїх надій.
Ти завжди будь собою й розквітай,
В своїй душі насаджуй Неба рай.
Ти квітни там, де є, і не забудь:
Лише в середині в тобі вся цінна суть.
Ніколи, чуєш, хай і як болить
Твоя душа і серце… хай на мить,
Не стань ти вороном, що крає і плює,
Й долоньку, що годує, рве й клює.
Він має перейти, цей дощ і грім,
Ти маєш пережити все з усім.
Ти маєш відновитися й рости,
Цвісти, плодити і добро нести.