Світ творився для двох, для небесного щастя.
Не затьмарював погляд ніхто в нім давно…
Зорепадом омріяним стати не вдасться,
Як не вдасться знайти в небі дно?
Полишаю дорогу, що водить по колу,
Не гукаю, відлуння лиш душу ятрить.
Все відомо давно, ми проходимо школу,
Що любити Життя все сильніше нас вчить.
День злетів неповторний, секунди, години,
«Будь щаслива, душе», – Бог мені шепотів.
Не бажаю втрачати й одної хвилини.
Щастя з Тим, Хто любити не просто волів!
Він творив для нас світ, лиш для Нього і мене,
Неповторний, яскравий, живий епізод.
Мене любить Творець, і попереду небо.
Вже ніде не знайду я подібних висот.
Він любив за нас двох, ще давно до початку.
Його руки пробиті й обійми міцні.
Я знаходжу себе там, в убогім нестатку,
І коли мої думи самотні й сумні.
Я і Він – все, що треба, щоб далі піднятись!
Все, що треба, для щастя у кожного є.
Він творив для нас світ, я не можу не здатись!
Лиш в сузір’ї Любові з Ним щастя моє!